за таких обставин

предл. с предлож. пад.

1) (возле, у) при кому, при чому, попри кому, попри чому, коло кого, коло чого, край кого, край чого. [Була в мене небога, при мені вона і зросла (М. Вовч.). Одну взяли попри коні, другу взяли попри возі (Пісня). Котору дитину любила-кохала - край себе не маю (Макс.). Насипали край дороги дві могили в житі (Шевч.). З якою бувало жадобою коло книжок історичних приписки перечитуєш (Куліш)]. Город лежит при реке - місто лежить коло річки, понад річкою. При городе слободка - (по)при місті (городі) слобода (слобідка). При входе, при въезде (при обозначении места) - з приходу, з приїзду, на приході, на приїзді. [Згоріло сімнадцять дворів зараз з приїзду (Гр.). З приходу в селі (Радом.). Нора з приходу узенька (Драг.). Його хата у містечку на приході (Звяг.)];

2) (в присутствии кого) при кому, перед ким. Это было сказано при свидетелях - це було сказано при свідках, перед свідками. Не при вас будь сказано - не перед вами хай буде сказано. При отце - перед батьком. [Я її перед батьком вилаяла (Проскур.)];

3) (для обозначения времени: при жизни кого, во времена кого, чего) за кого, за чого. [Дай-же, Боже, - козаки промовляли, - за гетьмана молодого жити, як за старого (Ант.-Драг. II)]. При мне, при нас (в наше время) - за мене, за нас. [За мене то вже в дворі жили ми спокійненько (М. Вовч.). Не за нас се стало, не за нас і перестане (Номис)]. При покойном отце - за покійного батька. При жизни - за життя. [А сам собі за життя ще похорон справляє (Рудан.)]. При жизни отца - за батькового життя. При крепостном праве - за панського права, за панщини. [Він був ще за панського права кухарем (Грінч.)]. При республиканском правлении - за республіканського урядування. При солнце (до захода солнца, пока оно светит) - за сонця. [Наш господар дозорця вижав жито за сонця (Грінч. III)];

4) (для обозначения связи, принадлежности, условного отношения к чему-л.) при кому, при чому, за чого, на чому, на що. Состоять секретарём при ком - бути за секретаря при кому, у кого. Американский посланник при французском дворе - американський посол при французькому дворі. Остаться при университете, при кафедре - залишитися при університеті, при катедрі. При заводе есть и кузница - при заводі є й кузня. При нём нашли бумаги - при ньому знайдено папери. Иметь при себе оружие - мати при собі (з собою) зброю. При ком - за ким. [За нею й скотина плодиться, за нею й дробина водиться (Г. Барв.)]. Читать при свече, при солнечном свете, при электрическом освещении - читати при свічці, при сонячному світі, при електричному світлі. При приближении чего-л. - при наближенні и -нню чого. [Котрі були маєтніші, повиїздили при наближенню зарази в гори (Франко)]. При наступлении грозы - при початку грози, як гроза надходила. При исполнении служебных обязанностей - при виконанню службових обов'язків, під час виконання службових обов'язків. При подписании этого условия - при підписанні цієї умови, під час підписання цієї умови. При заключении договора - при згоді. [При згоді були люди (Кам'ян.)]. При обыске найдено - під час трусу знайдено. При одной мысли об этом - на саму згадку про це. При этом известии - на цю звістку. [Люборацький! підвода до тебе! - хтось гукнув. Аж затрясся малюк на цю звістку (Свидн.)]. При первом слове - на першому слові. При этом слове, при этих словах - на цім слові, на цих словах. [На сім слові чую - торохтять колеса (Кониськ.)]. При этом слове он вздрогнул - на цім слові він здригнувся. При первом же вопросе он смешался - на першому-ж питанні він збентежився, сплутався. При звуке его голоса - з звуком його голоса. При малейшем шуме, шорохе - на найменший шум, шелест. При каждом вздохе - за кожним подихом. [Той пил набивавсь у ніздрі за кожним подихом (Крим.)]. При первом случае, который мне представится - при першій нагоді, з першою нагодою, що матиму, що мені трапиться. При всяком случае - при кожній нагоді, кожної нагоди. При случае поговорите с ним о моём деле - як буде нагода, при нагоді поговоріть з ним про мою справу (в моїй справі). Я вспомню об этом при случае - я згадаю про це при нагоді. При гробовом молчании - при могильній тиші, під могильну тишу. При громких криках толпы - під голосні вигуки натовпу. При помощи - см. Помощь. Быть при оружии - бути при зброї. Быть при деньгах - бути при грошах. При скорости 30 вёрст в час - при скорості 30 верстов у (на) годину. Длина окружности при радиусе равном… - довжина округу при радіусі рівному… При температуре в 100 градусов - при температурі в 100 градусів, під температуру в 100 градусів. При давлении в 740 милиметров - при тисненні (під тисненням) в 740 міліметрів. При прочих равных условиях - (по)при инших однакових умовах, за иншими однаковими умовами. При такой жизни - по такому життю. [Що-дня тов карти грали, то пісеньок співали. Не гадки нашій панії по такому життю (М. Вовч.)]. При таких заработках можно хорошо жить - по таких заробітках можна добре жити. При всех своих значительных недостатках, произведение это имеет и несомненные достоинства - (по)при всіх своїх чималих вадах, твір цей має і безсумнівні вартості. При этих, при таких обстоятельствах, условиях - за цих, за таких обставин, умов, за цими, за такими обставинами, умовами, по цих, по таких обставинах, умовах. [Легко зрозуміти, як почувало себе українське письменство за таких обставин (Єфр.)]. При тех или иных исторических обстоятельствах - за тих чи инших історичних обставин (Єфр.), за тими чи иншими історичними обставинами, по тих чи инших історичних обставинах. При всём своём уме он был обманут - з усім своїм розумом він був одурений. При всём том - з усім тим. Прилагаемое при сем письмо - доданий до цього лист. Лежать, находиться при смерти - лежати, бути при смерті, на смерті, (образно) стояти на божій дорозі. [На смерті побивавсь цілу ніч (Черк.)].

* * *

1) ( для обозначения близости по месту) ко́ло, бі́ля (кого-чого), при (кому-чому); ( подле) побі́ля и побіля́ (кого-чого); ( рядом) по́ряд, по́руч (кого-чого, з ким-чим); ( близ) під (чим); (у) край, окра́й (кого-чого)

2) (для указания на наличие чего-л. рядом и в связи с чём-л., а также для указания на службу где-л.) при (кому-чому)

3) (для указания на наличие чего-л. у кого-л.) при (чому)

4) (при обозначении лица, имеющего в наличии что-л.; под присмотром, в сопровождении, под начальством кого-л.) при (кому-чому); (с) з, із (ким-чим)

5) ( в присутствии) при (кому-чому), в прису́тності (кого-чого)

6) (для указания на сопутствующие обстоятельства, условия, при которых что-нибудь происходит) при (чому); ( в отдельных выражениях) за (чого), а также переводится другими предлогами или конструкциями без предлогов

7) (для указания на обстоятельство, условие, событие, во время которого что-нибудь происходит) під час (чого), при (чому)

8) (для указания на эпоху, период, время, в течение которого что-нибудь совершается) за (кого-чого), під час (чого)

9) ( посредством) за допомо́ги (чого), че́рез (що); ( благодаря) завдяки́ (чому); ( вследствие) вна́слідок (чого)

10) ( несмотря на) при (чому); по́при (що)

обстава, обставини, спряток (гал.) [Перед моїми очима встала вся обстава давніх дідових покоїв (Неч.-Лев.). У театрі обставини (обстановка) дуже гарні (Кониськ.)]; (переносно, абстрактно) обставини (-вин). Окружающая, внешняя домашняя обстановка - наокружні, зверхні, хатні обставини, оточення. [Світ розбурканих людей, що задихаються серед старих обставин (старой -вки) (Єфр.)]. Жить при неблагоприятной -ке - жити в несприятливих умовах (обставинах, оточенні). Совместная жизнь при такой -ке была ужасна - спільне життя за таких обставин жахливе було.

* * *

1) (комнаты, помещения) обстано́ва, обста́ва; ( мебель) ме́блі, -лів; ( меблировка) умеблюва́ння; диал. постано́ва, ула́дження, уря́дження

2) ( положение вещей) обстано́ва, обста́ва; диал. постано́ва; ( обстоятельства) обста́вини, -вин; ( условия) умо́ви, род. п. умо́в, умо́вини, -вин; ( окружение) ото́чення

1. n

1) стан, становище

2) pl обставини; умови

3) умова, застереження

4) суспільне становище

5) амер., шк. невстигання з (якогось) предмета

6) предмет, з якого учень не встигає

2. v

1) обумовлювати, визначати; регулювати

2) с.г. відгодовувати

3) спорт. тренувати команду (коня)

4) кондиціонувати (повітря)

5) ставити умови, домовлятися

* * *

1) стан, положення; c-г. кондиція

2) pl обставини, умови; pl; тex. режим ( роботи)

3) умова, застереження; юp. умова клаузула, застереження ( у документі)

4) суспільне становище

5) стан здоров'я; часто cпopт. форма, натренованість; хворобливий стан

6) гpaм. частина умовного речення, що містить умову; антецедент

7) aмep. відставання з ( якого-небудь) шкільного предмета; предмет, з якого учень відстає; умовна незадовільна оцінка ( що допускає можливість перездачі іспиту)

8)

1) обумовлювати, визначати; регулювати

2) c-г. відгодовувати; доводити до кондиції

3) cпopт. тренувати (команду, тварину)

4) приводити в належний стан

5) тeкcт. визначати ступінь вологості (шовку, вовни)

6) кондиціонувати ( повітря); встановлювати кондиціонер(и); кондиціонувати ( приміщення)

7) пcиx. привчати шляхом використання умовних рефлексів; формувати ( свідомість)

8) aмep. шкіл. приймати або переводити умовно, з переекзаменовкою; повторно складати іспит

9) ставити умови, домовлятися

1. n

1) pl (the ins) розм. політична партія, що перебуває при владі

2) звич. pl той, хто перебуває при владі, впливова особа

3) вплив, влада

4) pl команда, що відбиває м'яч (крикет)

2. adj

1) внутрішній, розташований всередині

2) спрямований всередину

3) розм. що перебуває при владі

4) розм. призначений для вузького кола

5) розм. модний, популярний

6) спорт. що подає (м'яч)

3. adv

1) всередині

2) вдома; у себе (на роботі тощо)

3) всередину, туди

4) з внутрішнього боку

4. v

1) збирати, складати (сіно)

2) оточувати, обгороджувати

5. prep

1) у просторовому значенні у, в, на

2) у часовому значенні у, в, за, через, протягом

3) період, проміжок часу через, за, протягом

4) обставини, умови, оточення у, в, при, з, за, на

5) рід, спосіб діяльності, місце праці у, в

6) зовнішній вигляд, одяг тощо

7) ознака, властивість, сфера прояву у, на

8) сфера спеціалізації, тема книжки, лекції тощо з

9) матеріал, з якого або за допомогою якого щось зроблено з

10) мова, якою розмовляють, пишуть

11) причина, мета від, у, на

* * *

1) у просторовому значенні вказує на знаходження в межах або всередині чого-небудь в, у, на; знаходження в якому-небудь місці в, у, на; напрямок або рух усередину в, у

2) у часовому значенні вказує на момент або період часу, частину доби, пору року, рік, століття в, у, протягом, за, через; разом з iм. передається відповідними прислівниками

3) указує на атмосферні зовнішні умови в, у, на, при

4) указує на обставини, умови в, у, при, за

5) указує на фізичний або душевний стан кого-небудь, стан предмета в, у

6) указує на зовнішній вигляд, одяг в, у

7) указує на причину або ціль в, у, від, на

8) указує на спосіб дії, стиль в, у

9) указує на характер розташування осіб, предметів по, за

10) указує на сферу прояву ознаки або область дії в, у, на, з, по

11) указує на участь у чому-небудь в, у

12) указує на місце роботи, приналежність до певної групи осіб в, у

13) указує на спосіб вираження, засіб, матеріал

14) указує на кількісне співвідношення е поділ на, в, з

15) указує на ступінь або обсяг в, у

16) вживається при указування граматичної форми слова в, у

17) у сполученнях

1) pl ( the ins) політична партія, яка перебуває при владі; pl той, хто знаходиться при владі; впливова особа; вплив, влада; зв'язки

2) pl команда, яка відбиває м'яч (крикет, бейсбол)

1) розташований усередині, внутрішній

2) спрямований, звернений усередину

3) який знаходиться при владі; правлячий

4) призначений для вузького кола, для посвячених

5) модний, популярний; який реагує, відгукується на все нове

6) cпopт. який подає

1) усередині; вдома; у себе (на роботі, у своєму кабінеті); усередину, туди

2) aмep. вказує на тривалість процесу

3) у сполученнях

1) збирати, забирати

2) оточувати, огороджувати

1) з'єднання, сполучення

2) місце з'єднання (схрещування, злиття)

3) стан справ, кон'юнктура; криза

4) тех. шов, спай

* * *

1) з'єднання

2) місце з'єднання, перетину, схрещування, злиття

3) поточний момент

4) тex. шов

5) лiнгв. стик ( морфем)

1) у просторовому значенні вказує на знаходження в межах або всередині чого-небудь в, у, на; знаходження в якому-небудь місці в, у, на; напрямок або рух усередину в, у

2) у часовому значенні вказує на момент або період часу, частину доби, пору року, рік, століття в, у, протягом, за, через; разом з iм. передається відповідними прислівниками

3) указує на атмосферні зовнішні умови в, у, на, при

4) указує на обставини, умови в, у, при, за

5) указує на фізичний або душевний стан кого-небудь, стан предмета в, у

6) указує на зовнішній вигляд, одяг в, у

7) указує на причину або ціль в, у, від, на

8) указує на спосіб дії, стиль в, у

9) указує на характер розташування осіб, предметів по, за

10) указує на сферу прояву ознаки або область дії в, у, на, з, по

11) указує на участь у чому-небудь в, у

12) указує на місце роботи, приналежність до певної групи осіб в, у

13) указує на спосіб вираження, засіб, матеріал

14) указує на кількісне співвідношення е поділ на, в, з

15) указує на ступінь або обсяг в, у

16) вживається при указування граматичної форми слова в, у

17) у сполученнях

1) pl ( the ins) політична партія, яка перебуває при владі; pl той, хто знаходиться при владі; впливова особа; вплив, влада; зв'язки

2) pl команда, яка відбиває м'яч (крикет, бейсбол)

1) розташований усередині, внутрішній

2) спрямований, звернений усередину

3) який знаходиться при владі; правлячий

4) призначений для вузького кола, для посвячених

5) модний, популярний; який реагує, відгукується на все нове

6) cпopт. який подає

1) усередині; вдома; у себе (на роботі, у своєму кабінеті); усередину, туди

2) aмep. вказує на тривалість процесу

3) у сполученнях

1) збирати, забирати

2) оточувати, огороджувати

1. з'єднання, сполучення

2. стан справ, кон'юнктура; криза

- crucial juncture вирішальний момент

- critical juncture of things критичний стан справ

- at this juncture за таких обставин

- at the present complex juncture в даний складний момент

ВІРА - термін для позначення особливого екзистенційного, духовного акту людської життєдіяльності, який не визначається лише практичними, емпіричними чи теоретичними засадами його своєрідності, змісту, основ і критеріїв; одна з найважливіших специфічних здатностей людини сприймати належне як суще, бажане як дійсне, майбутнє як сучасне; сприймати не підтверджені соціально-історичним чи індивідуальним практичним або ж пізнавальним досвідом, не обґрунтовані емпіричними, експериментальними чи логічними засобами знання, цінності, норми та ідеали як істинні, автентичні характеристики об'єктивної реальності; підґрунтя і складник адекватного вираження людських світовідношень, надій і сподівань; одна з наріжних світоглядних категорій. Розглянута в онтологічному аспекті, В. сягає своїм корінням у підґрунтя свідомої діяльності людини, не обмежуючись її розсудковими поняттями, раціональними знаннями і сферою логічного мислення. Вона постає як їх глибинна передумова, основа, джерело і рушійна сила. В. безпосередньо пов'язана з життєвим світом людини, її практичною, предметно-перетворювальною життєдіяльністю, але у граничних життєвих ситуаціях (див. гранична ситуація) вона набуває виняткового значення. Стан людини за цих ситуацій є предметом пильної уваги релігії, теології та філософії, особливо екзистенціалізму. Термін "В." в широкому розумінні означає те саме, що й віровчення, тобто система релігійних поглядів, яких дотримується та чи інша людина; у вужчому розумінні В. - це або вища, протиставлена розумові духовна потенція людини, або раціонально необґрунтована впевненість у реальному існуванні різноманітних надприродних явищ і істот. Втім досить поширене ототожнення релігійної В. з В. як такою є некоректним. У філософії екзистенціалізму В. посідає одне з чільних місць. Уже сам термін "екзистенція" ("буття поміж"), з одного боку, фіксує переломну ситуацію вибору, з другого - необхідність її розв'язання. У сфері теорії пізнання та методології науки, в т.ч. історичної, В. постає передусім як така форма сприйняття знань, норм, форм, засобів, методів наукової діяльності, при якій останні приймаються безпосередньо, без раціональних доведень чи підтверджень досвідного характеру. В сучасній філософії науки В. як відданість чи прихильність вчених до певних передпосилочних щодо пізнання структур визнається істотним чинником конституювання й функціонування наукових спільнот, збереження й розвитку пізнавальних традицій, ефективності дослідницьких програм. Осягнення історичної реальності, відокремленої, як правило, від вченого чималими відтинками часу і недоступної для безпосереднього контакту, включає В. до осмислення пізнавального процесу та його результатів як неодмінний і суттєвий складник. Особлива значущість В. в арсеналі засобів осягнення історичного процесу чималою мірою зумовлюється й тим, що історія - це, по суті, неперервний стан нестійкої динамічної рівноваги розмаїтих індивідуальних і суспільних сил, соціальних і політичних систем, перехідних стадій невизначеності та вибору. За таких обставин і в процесі їх осягнення В. відіграє першорядну роль.

n pl обставини, умови, становище справ

- concomitant cicumstances супутні обставини

- exceptional cicumstances виняткові обставини

- external cicumstances зовнішні обставини

- in all cicumstances за всіх обставин

- under the cicumstances за даних обставин, у таких умовах, у такому випадку

АБСОЛЮТНА ІСТИНА - єдино правильна, безумовна істина. Первісним осередком її були релігії, кожна з яких лише себе вважала вірною, а всі інші невірними. Боротьба таких абсолютів була духовно-практичним відтворенням взаємовідносин етносів, яким вони належали. Позитивний сенс такого явища полягав у тому, що людина, яка відчувала себе істотою слабкою і несамодостатньою, потребувала зовнішньої духовної опори. Цією опорою, гарантом її існування виступав Бог. Без А.і. буття людини ставало для неї проблематичним (див. абсолют). А.і. в релігії досягається непохитною вірою. Філософія переосмислила це поняття у двох напрямах. До першого належали мислителі, які вважали за А.і. свої власні філософські вчення чи системи. Кожен з таких мислителів - Платон, Аристотель, Спіноза, Ляйбніц - вважав, що його картина світу і людини абсолютно істинна, тобто не залежить од часу, коли він живе, обставин його особистісного і соціального буття. Але згодом виявилося, що істина не статична, а розвивається, тобто що істина є процес. А.і. постала як завершальна стадія пізнання, як тотожність граничних протилежностей - суб'єктивного і об'єктивного (див. Фіхте), свідомої і несвідомої діяльності (див. Шеллінг), мислення і буття (див. Гегель). Аналогом цієї структури в математиці і природознавстві став "принцип відповідності", згідно з яким попередня система знання входить у більш розвинуту - як її граничний випадок. Таким є співвідношення евклідової і неевклідової геометрії, класичної механіки і теорії відносності тощо. Даний розвиток відбиває прогрес пізнання. Отже, вчення, які в свій час вважалися абсолютними, виявляються відносними, але абсолютне виникає на більш високому рівні. Другий напрям стосується історії пізнання, особливо природничонаукового, яке має кумулятивний характер. Його особливість полягає в тому, що до вже добутих істин додаються нові, підсумком чого стала формула - "абсолютна істина складається із суми відносних істин". Абсолютне тут постає як синонім повноти, тоді як у "принципі відповідності" воно має значення глибини пізнання. Попередні стадії пізнання, які виявилися відносними, зберігають атрибут абсолютності, але тепер в обмеженій сфері і обсязі. Напр., закони класичної механіки абсолютно істинні для малих швидкостей і деяких практичних потреб тощо. І навпаки, більш досконалі системи знання вбирають в себе відносні, менш досконалі. Отже, знання є певним поєднанням абсолютного і відносного. Його розмежування на абсолютну і відносну істини відбувається лише в часі, в процесі розвитку.

ЕЛІТА ( від лат. eligo - вибираю) - група осіб, яка займає провідне або керівне становище у будь-якій галузі людської діяльності: політичній, економічній, військовій, науковій, управлінській, культурній, інтелектуальній, спортивній тощо. Хоч зародки елітарних концепцій можна знайти ще в Конфуція чи Платона, але засновниками сучасних теорій Е. стали італ. політичні мисленики Моска (1858 - 1941) та Парето (1848 - 1923); послідовником Моски став Міхельс (1876 - 1936). Концепції Е. з'явилися, по-перше, внаслідок критики представницької демократії (як прихованої форми домінування різного роду Е.) і, по-друге, класової марксистської теорії, яка виправдовувала тезу про керівну роль окремих груп (партійних верхівок та лідерів) І. дейну основу елітарних концепцій становить консервативна соціальна філософія: будь-який суспільний лад ґрунтується на суспільній ієрархії, на вертикально організованих структурах. На вершині цих структур знаходяться охоронці цінностей даної культури, організатори, творчі особистості, а на нижчих щаблях - виконавці, що здатні успішно діяти, коли визначено мету і загальний напрям руху. Вся складність політичної дії полягає у мудрому поєднанні оновлення зі збереженням. Необхідність успадковувати досвід, нагромаджувати елементи культури та цивілізованості потребує такого оновлення чи заміни Е. (циркуляції Е.), які б не були руйнівними для успадкування того, що має бути збереженим. Цей консервативний підтекст концепцій Е. стоїть в опозиції як до просвітницької спадщини лібералізму та соціал-демократизму (з перебільшеним наголошуванням на соціальному проектуванні), так і до комунізму та фашизму В. ідповідно до вихідної концептуальної позиції та необхідності пристосувати термін "Е." до конкретних обставин філософи, соціологи та політологи обирають різні ознаки, якими мають володіти люди, що, з їх точки зору, складають Е.: культурні та моральні характеристики, творчі та організаційні здібності, сила волі, твердість віри тощо. Оскільки реально існуючі Е. тільки до певної міри відповідають тим вимогам, на основі яких має здійснюватися їхнє формування, то утворюється більша чи менша розбіжність між нормативним та емпіричним складниками цього поняття. Найважливішим є поділ всіх концепцій Е. на нормативні (ціннісні) та функціональні. Перші ґрунтуються на тому, що Е. має бути носієм вищого рівня культури та цивілізованості, творцем та охоронцем таких цінностей, як свобода, справедливість, правовий порядок (стабільність), культурна самобутність (нації), добробут тощо. Другі успадковують політичний реалізм Мак'явеллі і визначають Е. як будь-яку керівну меншину (без включення у це поняття ціннісних ознак). Оскільки ця тенденція наявна у засновників теорії Е., то їх іноді називають мак'явеллістами (що може призводити до непорозумінь). Перша тенденція виразно репрезентована в Ортеги-і-Гассета ("Повстання мас"). Нехтування ціннісними критеріями руйнує концепт Е., бо відкриває можливість вважати Е. будьяку групу, яка будь-якими засобами здобуває та утримує керівне становище. Якщо певна керівна група виходить у своїх діях із суто групових (класових), кланових інтересів (приховуючи цей факт за допомогою риторики), то є підстави вважати цю групу псевдо- чи квазі-Е. Причини виникнення псевдоеліти можуть бути політичні (напр., бюрократичний корпоративізм "номенклатури" у комуністичних режимах та його збереження і модифікація у сучасних незалежних посткомуністичних державах), економічні, психологічні тощо. Психологічні пов'язані з інерцією стереотипів у мисленні й поведінці ("старіння" Е.) та відсутністю ефективно діючих механізмів її оновлення (напр., люди, що свого часу зробили важливий внесок у певну галузь діяльності, можуть використовувати колишні заслуги для збереження свого керівного становища). Виникає проблема "відкритості-закритості" Е. з домінантою у її вирішенні на "закритості". Важливими видами Е. у сучасних суспільствах є професійні Е., зокрема у галузі науки. У наукових спільнотах основними критеріями Приналежності до Е. є високий рівень професійності та моральної й загальної культури (в т.ч. дотримання норм професійної етики); про наукову Е. можна говорити тільки у тому разі, якщо керівні особи (які визначають стратегію наукових досліджень та організовують наукове життя) відповідають цим критеріям. Ціннісне поняття Е. перестає бути продуктивним, якщо його (як деяку регулятивну ідею) не співвідносять із тим, хто, з яких причин і якими засобами у даному суспільному середовищі досягає керівного становища. Без дослідження особливостей даного суспільного середовища постулювання ціннісних критеріїв Е. приречене залишатися добрим побажанням. Різні концепції Е. можуть стати об'єктом критики з огляду на те, що їх можуть використовувати як ідеологію, яка має антидемократичне спрямування. Визнання ієрархічності соціального життя і природності існування Е. створює підстави для виправдання бюрократизації як тенденції суспільного життя. Зокрема, функціональна концепція Е. відносно легко стає основою ідеології, з допомогою якої ті чи ті суспільні групи утверджують своє керівне становище (т. зв. "елітизм"): відкидаючи ціннісну концепцію Е. як ідеалістичну і проповідуючи політичний реалізм, окремі індивіди та групи індивідів легко скочуються в політиці до цинізму. Політична історія України свідчить, що в умовах бездержавності вкрай утрудненим є формування не тільки політичної, а й культурної Е. За таких умов не існує прошарків, які б успадковували один від іншого завдання збереження і творення культури, нації, держави. На це явище вказує, зокрема, Лисяк-Рудницький. Воно є характерним для тих народів Сх. та Пд. Європи, які входили до складу імперій. На ролі Е. у збереженні та творенні культури, нації та держави наголошували Липинський та Донцов. Оскільки вони репрезентували різні політичні ідеології (перший - консерватизм, другий - націоналізм), то відповідно відрізнявся їхній підхід до проблеми Е.

САМОТНІСТЬ - екзистенційна ситуація людського буття, у межах якої відбувається зовнішнє чи внутрішнє відокремлення людей. С. є результатом колізій комунікації, що породжуються виявленням людини у світі як неповторної особистості. Проблема С. стає надзвичайно актуальною саме в наш час - час деконструкції світоглядних орієнтирів і спроб знайти нові умови для комунікації. У розгорнутому вигляді проблема С. в європейській філософії вперше була поставлена Паскалем, який розглядав С. передусім як факт страждання. На відміну від нього, у творчості Сковороди поняття С. має позитивний сенс, який реалізується у свідомому усамітненні і може привести до нової комунікації та взаємодії зі світом - "сродної праці". Шопенгауер вбачав у С. фатальний результат "волі до життя". Глибокі роздуми про С. людини пронизують творчість Гете, який називає її причиною відокремленість людської особистості від трансцендентного світу. На відміну від нього, Ніцше вважає причиною С. людини її відчуження від власних надлюдських перспектив; з іншого боку, С., на думку мислителя, стає відчуженням людини, що освоює ці перспективи, від інших людей. У XX ст. темаС. порушується в екзистенціалізмі, персоналізмі та комунікативній філософії. Слід розрізняти зовнішню С. і С. внутрішню, або екзистенційну. Перший різновид С. є результатом обставин, що приходять у життя людини іззовні; він є предметом соціально-психологічного дослідження. Внутрішня С., яка є наслідком особистісного розвитку людини, може бути осягнута як психологічними, так і філософськими дослідженнями. Вона породжується відкритим, трансцендуючим характером людського буття і є результатом постійного виходу екзистенції за свої межі. Другою фундаментальною причиною внутрішньої С. є принципова біполярність (бівалентність) людського роду - його розділеність на дві статі - чоловічу та жіночу. Вихід за межі внутрішньої С. можливий лише у внутрішній комунікації, під якою розуміється така комунікація, що торкається глибинних смисложиттєвих орієнтацій і має вільний характер. Внутрішня С. людини виявляється й долається у трьох фундаментальних екзистенційно-особистісних вимірах: буденному, граничному та метаграничному бутті. У буденному бутті людини, фундаментальною ознакою якого є безособовість, що породжує буттєву монотонність-як-перебування, внутрішня С. переживається як нудьга, яка частково знімається й відроджується знову у феноменах турботи та святковості. У граничному бутті людини, яке є запереченням буденності через наростання вольового начала на шляху його заглиблення у творчість та владу, буденна С. стає граничною С. і виявляється у таких екзистенційних ситуаціях, як туга, закоханість, жах, відчай. У метаграничному бутті, що є виходом за межі маніпуляції та об'єктивації буденного і граничного буття у простір актуалізації особистості, С. втрачає свій фатальний характер і стає новою реальністю - усамітненням як вільно обраною С. Вихід за межі С. у метаграничному бутті людини можливий через феномени толерантності й любові, що знаменують собою вищі прояви внутрішньої комунікації.